Каша з булгура у їстівній тарілці

Казка про добру зірочку.
Жили-були на небі зірочки і була в них мама-Луна. Вдень вони спали, а вночі виходили на службу: сяяти, блищати на нічному небі ясному під незримим оком суворого Місяця. Одна зірочка, найменша, була неслухняною та пустотливою і їй часто діставалося від сестер і мама на неї бурчала. Думали, не вийде з неї толку, коли виросте... Але ось одного разу мала балувалася і перекидалася в небі, як завжди, підштовхувала сестер-зірочок, дуріла, коротше. Раптом чують із Землі дитячий плач. Наблизилася зірочка і бачить, що не почулося їй, і справді дівчисько в лісі плаче. Підлетіла ближче до вершин дерев зірочка і з'їхала зоряним хвостиком. Дівчинка на хвилину відволіклася і, задерши голову вгору, дивилася заворожено на кульбіти зірочки. Виявилося, вона заблукала і зірочка збагнула, де знаходиться її житло і почала тягнути своїм світлом дівчинку за нею... Так вони і вийшли на край лісу, а там уже люди з ліхтарями шукали дівчинку і звали її на всі голоси. Побігла дівчинка до людей і давай розповідати, що вона йшла за чарівною зірочкою та потоваришувала з нею. Дорослі подумали, що це все дитячі фантазії, ну та гаразд))) Головне, все бачила мама-Луна зверху і заохотила свою доньку за таку добру справу: дозволила іноді потішитися в небі, але в міру!